понеділок, 15 вересня 2014 р.

Повернення, цукерка в блозі та нова сторіночка....

Привітики від пропажі))))
На досить довгий час я пропала з блогожиття. Багато дівчат переважно, коли повертаються маю причину.. наприклад вагітність чи народження дитинки.. В мене все просто))) Я просто не мала натхнення. Не хотілось мені вести блог.. можливо через ситуацію в нашій країні... бо останніх пів року просто живеш і дивишся на новини.. В нас в країні ВІЙНА... і гинуть наші чоловіки, хлопці, батьки, брати..... не АТО... в нас таки війна, а оце слово АТО я взагалі не визнаю...  Та якось не хочеться тут згадувати в творчості  такі страшні речі, не хочеться.. але ж важко переступити через ось це не хочу.
Про приємні моменти... Надіюсь, що до мене таки повернулось натхнення, тому що я придбала нового помічника в скрапі... Помаленько тепер буду показувати...
Нарешті ми повноцінно розпочали роботу нашого Арт клубу, в нас оновився дизайн, нові дизайнери та ще цікавіші завдання.. А в честь нашого повернення ми розігруємо цукерки: одна скрапова, друга рукодільно-вишивальна. третя карамелька-заохочення для тих, хто розповів окремим постом про всі цукерочки...
Заходьте та записуйтесь на смакоту.
А ще вчора в нас вийшло перше завдання, таке очікуване напевне зараз... в наш час... Віра, Надія, Любов...

Що ж зараз для Вас значать ці слова.. Мені здається кожен українець переосмислив за цей непростий незавершений рік все...Ці слова, ці поняття тепер для кожного значать по іншому... Ми змінились, змінився наш внутрішній світ, наше сприйняття. Тепер від однієї фрази Слава Україні - Героям Слава... Герої не вмирають - все в душі перевертається. А вже з перших нот "Плине кача..." сльози душать....
Страшно це все і от на завдання я зробила сторіночку про дитинство, про сімейні цінності... Коли для мене, дитини, безтурботне дитинство було в прямому сенсі слова. Я не знала, що таке, коли вбивають татів, коли ходять люди з автоматами, їздять танками і стріляють... Для мене танки колись були розвагою в парку слави, де мене любив водити татко, і ми частенько лазили по тих танках і грались в війну... Скажіть, чи могла б я колись подумати, що ці танки будуть їздити по нашій території і вбивати?
Дитинство моє - це той безтурботний час, коли для мене великою трагедією було розбите колінко, і то одразу все проходило, бо татко брав на руки....
Я хочу. я вірю, що цей страшний час для нашої країни скоро мине. Мусить... І мої діти таки так і не запамятають цих страшних днів, місяців... Діти все швидко забувають, правда?

До речі моя панелька тепер красуватисметься новим банером:
Рада буду, якщо будете заходити в гості до мене та братимете участь у завданнях Арт клубу, тим більше, тепер в нас є гарні спонсори і чудові подарунки!!!!!

Немає коментарів:

Дописати коментар